У сфері веб-хостингу віртуальні приватні сервери (VPS) стали популярним вибором для розміщення веб-сайтів та програм. Вони пропонують економічно ефективну золот...
Блог компанії 3v-Hosting
8 хв.
Субдомен, або піддомен - це домен, розташований нижче іншого домену в ієрархії DNS. Наприклад, blog.example.com є піддоменом домену вищого рівня example.com. Такі імена часто використовують для блогів, особистих кабінетів, API та інших сервісів, яким потрібна власна адреса в межах загального корпоративного домену.
Однак само собою зрозуміло, що саме створення піддомену має супроводжуватися також налаштуванням DNS, веб-сервера та HTTPS, щоб потрібний вам додаток відкривався на цьому субдомені.
Так склалося, що ієрархію доменного імені прийнято читати справа наліво. Наприклад, в адресі shop.example.com частина com позначає домен верхнього рівня, example.com - домен другого рівня, а shop.example.com - третього.
Піддомен не обов’язково має знаходитися саме на третьому рівні - бувають піддомени й вищих рівнів. Наприклад, dev.shop.example.com - піддомен shop.example.com четвертого рівня.
Звичне для всіх www перед основним доменом, по суті, теж є піддоменом. Так, імена example.com та можуть вести на один сайт, але для цього потрібні відповідні налаштування.
Власник основного домену example.com зазвичай створює піддомени самостійно, без купівлі кожного імені у свого реєстратора. Однак DNS-провайдер або тариф хостингу може обмежувати кількість записів і сайтів, доступних для розміщення.
Виділення окремої адреси особливо зручне, коли якийсь сервіс має власне завдання і розвивається незалежно від основного сайту. Наприклад, на example.com працює публічний сайт компанії, на account.example.com - особистий кабінет користувачів, а на api.example.com, відповідно, API для мобільного додатка.
Причому малонавантажений корпоративний сайт можна залишити на звичайному хостингу, а ресурсоємний кабінет перенести на більш потужний VPS-сервер. Так, субдомени можна перенаправляти на будь-які інші сервери, незалежно від того, на якому сервері було розгорнуто основний домен.
Дуже часто субдоменами користуються команди розробників для поділу середовища розробки на ізольовані одне від одного середовища. Наприклад, для безпосередньої розробки використовується піддомен dev.example.com, для перевірки та відкату внесених змін часто виділяють піддомен staging.example.com, ну а для повністю готового та протестованого додатка можна зарезервувати піддомен prod.example.com. Тут уже все залежить від традицій тієї чи іншої компанії.
Тут усе дуже просто. В адресі blog.example.com змінюється ім’я хоста, а в example.com/blog/ - змінюється шлях усередині самого основного сайту. У цьому й полягає головна технічна відмінність. Так, DNS працює безпосередньо з іменами хостів і не визначає, який додаток має обслуговувати шлях до директорії /blog/ усередині сайту.
При цьому варто розуміти, що підпапка в URL не обов’язково відповідає такій самій папці на диску, адже запити до /blog/ може обробляти, наприклад, CMS або окремий додаток за зворотним проксі. Також існує можливість налаштування різноманітних перенаправлень, але це не є предметом цієї статті.
Якщо блог використовує ту саму CMS, ті самі шаблони та систему входу, що й основний сайт, то шлях /blog/ часто простіший в обслуговуванні. А ось для окремої платформи документації або клієнтського кабінету піддомен може виявитися набагато зручнішим, оскільки його легше перенаправити на інший сервер або підключити до зовнішнього сервісу.
При цьому окреме ім’я не забезпечує ізоляцію файлів, процесів і баз даних. Два сайти, що працюють від одного системного користувача з доступом до спільних файлів, залишаються пов’язаними незалежно від своїх адрес. Ізоляцію налаштовують за допомогою засобів операційної системи, контейнерів або віртуальних машин.
Тепер перейдемо до практики. Для створення нового піддомену для існуючого сайту вам потрібен доступ до управління DNS основного домену та можливість додати нове ім’я на стороні хостингу або додатка. Перед внесенням змін перевірте, чи не використовується обраний піддомен іншим сервісом, і збережіть поточні значення записів, якщо збираєтеся їх змінювати.
Записи редагують у провайдера, чиї авторитетні DNS-сервери обслуговують ваш основний домен. Це може бути реєстратор, хостинг або окрема DNS-платформа. Майте на увазі, що якщо DNS обслуговується поза хостингом, то створення сайту в панелі хостингу саме по собі не оновить зовнішню DNS-зону.
Для прямого підключення до сервера зазвичай використовують A-запис з IPv4-адресою. У зоні example.com потрібно вказати тип A, ім’я blog та реальну публічну IPv4-адресу сервера. Багато панелей автоматично додають батьківський домен, тому перед збереженням перевірте, чи вийшло саме blog.example.com.
Для IPv6 використовується запис AAAA. Але додавати його слід лише в тому випадку, коли сервер дійсно приймає підключення за цією адресою, а сайт налаштований для IPv6. Неправильний AAAA-запис може спричиняти проблеми у частини відвідувачів навіть за умови правильного A-запису.
При цьому створювати окрему DNS-зону для кожного піддомену зазвичай не потрібно, оскільки делегування через NS-записи необхідне лише тоді, коли управління дочірньою зоною передають іншим DNS-серверам.
Після налаштування DNS потрібно додати повну назву blog.example.com у налаштуваннях хостингу, веб-сервера або зовнішньої платформи. Там же визначають, які файли або який додаток обслуговує цю адресу.
Одна IP-адреса може обслуговувати безліч сайтів. У Nginx ім’я вказують директивою server_name у відповідному блоці server. Якщо відповідного імені в конфігурації немає, запит може потрапити на сайт за замовчуванням. Детальніше про встановлення та початкове налаштування веб-сервера Nginx ви можете прочитати в цій статті.
На діючому сервері перед зміною конфігурації зберігають її копію, потім перевіряють синтаксис стандартними засобами веб-сервера і лише після успішної перевірки застосовують зміни. Конкретні файли та спосіб застосування залежать від вашої установки. Так, наприклад, деякі панелі керування можуть самостійно генерувати конфігурацію та перезаписувати ручні зміни.
Система сертифікатів працює так, що конкретний сертифікат повинен охоплювати ім’я, яке відвідувач вводить у браузері. Так, сертифікат, виданий лише для example.com, не підходить автоматично для blog.example.com.
Для вирішення цієї проблеми можна або видати окремий сертифікат для піддомену, або включити кілька імен в один сертифікат.
Існує також можливість отримання Wildcard-сертифіката з іменем *.example.com, який покриватиме всі піддомени одного основного домену, такі як blog.example.com і shop.example.com. Щоправда, такий сертифікат не охоплює сам example.com та вкладені піддомени нижчого рівня, такі як dev.blog.example.com. Для них потрібні додаткові імена в сертифікаті або інші сертифікати.
Усі DNS-відповіді кешуються на різних рівнях, від браузера до кореневих DNS-серверів, тому після зміни запису щодо вашого домену різні користувачі можуть деякий час отримувати різні значення. Конкретний термін такої розбіжності може залежати від безлічі факторів, зокрема від TTL попереднього запису. Відповідь про відсутність того чи іншого імені домену теж може перебувати в кеші - так званий негативний кеш.
Якщо на вашому комп’ютері встановлено утиліту dig із BIND, то актуальні записи можна перевірити за допомогою таких команд:
dig blog.example.com A dig blog.example.com AAAA
Зверніть увагу на статус відповіді та секцію ANSWER. Для прямого A-запису очікується налаштована IPv4-адреса. Статус NXDOMAIN означає, що опитаний DNS-сервер повідомляє про відсутність імені; NOERROR без потрібного запису не є рівнозначним NXDOMAIN. Детальніше про це ми писали в попередній статті.
Якщо ввімкнено проксі-сервер через CDN, то у відповіді можуть бути адреси CDN замість IP-адреси вихідного сервера. Це нормальна поведінка такої схеми.
Потім відкрийте адресу вашого сайту за HTTPS у браузері. Перевірте, чи відображається потрібний сайт, чи браузер приймає сертифікат, а переходи всередині додатка не повертають користувача на стару адресу.
Варто пам’ятати, що успішний DNS-запит підтверджує лише отримання DNS-відповіді, а ось доступність веб-сервера та роботу самого додатка перевіряють окремо.
Згідно з документацією, Google може індексувати та показувати в пошуку як сторінки на піддоменах, наприклад blog.example.com, так і сторінки в підпапках - example.com/blog/. Сам по собі вибір одного з цих варіантів не дає переваги в ранжуванні. Тому структуру варто обирати з урахуванням архітектури сайту та зручності його обслуговування.
Під час запуску піддомену потрібно перевірити його налаштування для пошукових роботів. Наприклад, файл robots.txt на example.com не поширюється на blog.example.com. І якщо для блогу потрібні обмеження обходу, то їх задають у власному файлі blog.example.com/robots.txt.
Окремої уваги потребують тестові версії сайту. Так, якщо на staging.example.com розміщена робоча копія проєкту, яку не повинні бачити сторонні особи, то доступ до неї слід закрити авторизацією або дозволити лише з певних IP-адрес.
Заборона в robots.txt для цього не підходить, адже вона обмежує обхід сторінок роботами, але не закриває сайт від відвідувачів і не гарантує, що його адреси не з’являться в пошуку.
Якщо сторінка має залишатися доступною для відвідувачів, але не повинна потрапляти в пошукову видачу, використовують директиву noindex. При цьому пошуковому роботу потрібно дозволити завантаження сторінки, інакше він не зможе побачити цю директиву.
Перенесення існуючого розділу з підпапки на піддомен або назад вимагає підготовки. Адреси сторінок зміняться, тому потрібно налаштувати постійні перенаправлення зі старих URL на відповідні нові та оновити внутрішні посилання. Починати таке перенесення лише в надії поліпшити позиції за рахунок іншого формату адреси не варто.
Піддомени можуть використовувати спільні cookie, зокрема для авторизації. Наприклад, якщо додаток встановлює cookie з атрибутом Domain=example.com, то браузер може надсилати її як на основний домен, так і на його піддомени. Якщо цей атрибут не вказано, то cookie надсилається лише на той хост, який її встановив. Тому перед налаштуванням загального входу потрібно перевірити, яким додаткам будуть доступні cookie. Особливо це стосується піддоменів, підключених до сторонніх платформ.
Коли піддомен більше не потрібен, недостатньо просто вимкнути додаток - потрібно також видалити або змінити DNS-запис, який направляє відвідувачів до цього сервісу, інакше він продовжуватиме пов’язувати вашу адресу з ресурсом, що вже не використовується.
На деяких зовнішніх платформах ресурс, що звільнився, може зареєструвати інший користувач. Якщо DNS-запис залишився незмінним, то за певних умов він зможе показувати власні сторінки за вашою адресою. Це називається захопленням піддомену - subdomain takeover.
Щоб уникнути такої ситуації, спочатку видаляють DNS-запис і враховують час зберігання попередньої відповіді в кеші, а потім уже звільняють ресурс на зовнішній платформі. Підтримувати порядок у команді з цього питання допомагає простий список піддоменів із зазначенням підключених сервісів та відповідальних за них співробітників.
Дізнайтеся, як створити інтернет-магазин без програмування: вибір платформи, домену та хостингу, налаштування товарів, оплати й доставки, запуск продажів.
Як виправити помилку DNS_PROBE_FINISHED_NXDOMAIN у Chrome, Windows та Linux. Причини проблем із DNS, перевірка серверів, очищення кешу, налаштування DNS-записів...
Налаштування ACL у Linux для керування правами доступу до файлів і каталогів. Команди setfacl та getfacl, успадкування дозволів, маски ACL, відмінності від chmo...